ФІНАНСОВА РЕЗИЛІЄНТНІСТЬ БАНКІВ У ПАРАДИГМІ СКЛАДНИХ АДАПТИВНИХ СИСТЕМ: ТЕОРЕТИЧНА КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЯ

Анотація

У статті досліджено концептуальні основи фінансової резилієнтності банківських установ як багатовимірного феномену в парадигмі складних адаптивних систем. Розглянуто проблематику термінологічної невизначеності та змішування понять фінансової стійкості, стабільності, стресостійкості та резилієнтності у науковому дискурсі та практичній діяльності регуляторів. Окреслено питання систематизації концептуальних відмінностей між категоріями банківської надійності крізь призму їх часових характеристик, рівнів аналізу та функціонального призначення. Визначено принципові відмінності між фінансовою стійкістю як статичною мікропруденційною характеристикою, фінансовою стабільністю як макропруденційною проспективною оцінкою системних ризиків, стресостійкістю як проспективною характеристикою спроможності банку в екстремальних сценаріях та резилієнтністю як динамічною мультидимензійною властивістю адаптивних спроможностей банківських установ. Обґрунтовано динамічну природу резилієнтності через інтеграцію фінансових, операційних, технологічних, організаційних та стратегічних вимірів, що виходить за межі традиційних параметрів достатності капіталу та ліквідності. Виявлено суттєвий термінологічний і методологічний розрив між українською та міжнародною банківською практикою через відсутність концепції резилієнтності у вітчизняному науковому дискурсі та регуляторних документах Національного банку України. Систематизовано ключові компоненти мультидимензійної резилієнтності банку: фінансову стійкість, операційну безперервність, технологічну адаптивність, організаційну гнучкість та стратегічну антифрагільність. Висвітлено практичний досвід функціонування українського банківського сектору в умовах повномасштабної війни 2022-2025 років через демонстрацію елементів резилієнтності у швидкій адаптації операційних процесів та забезпеченні безперервності критичних функцій. З'ясовано, що резилієнтність принципово відрізняється від статичних концептів фокусом на трансформаційному відновленні через антифрагільність та здатністю використовувати кризові періоди як каталізатори еволюційного розвитку. Сконцентровано увагу на часовому вимірі резилієнтності, що охоплює весь цикл взаємодії з шоками від підготовки та абсорбції до швидкої адаптації, відновлення та трансформаційної еволюції до нової нормальності. Проаналізовано методологічний інструментарій резилієнтності, що виходить за межі традиційного кількісного аналізу фінансових показників та стрес-тестування через включення якісної діагностики організаційної культури та оцінювання швидкості відновлення критичних функцій. Розглянуто питання щодо необхідності імплементації концепції резилієнтності як базової категорії в умовах сучасних викликів української банківської системи. Зроблено висновок про те, що інтеграція концепції резилієнтності у вітчизняну банківську науку та практику регулювання є стратегічною необхідністю для гармонізації українських стандартів з міжнародними вимогами Basel III+ та підвищення спроможності банківського сектору протистояти сучасним мультифакторним загрозам через розробку комплексних метрик операційної неперервності, технологічної гнучкості, організаційної адаптивності та стратегічної інноваційності поряд з традиційними фінансовими параметрами.