КЕРОВАНІСТЬ, КОМПЕТЕНТНІСТЬ ТА ІНОВАЦІЙНІСТЬ ЯК ЗАПОРУКА УНЕМОЖЛИВЛЕННЯ КРИЗИ У СУЧАСНОМУ УПРАВЛІННІ

Анотація

У статті досліджується проблематика сучасних управлінських криз, що набувають дедалі більш хаотичного характеру в умовах 2025–2026 років. Автори аналізують системні чинники, що провокують кризу управління: технологічний стрибок (зокрема стрімкий розвиток штучного інтелекту), геополітична та економічна нестабільність, зміна пріоритетів і цінностей у суспільстві. Окрема увага приділяється парадоксу Джевонса в контексті впровадження ШІ: зростання обсягів даних і аналітики не підвищує якість управлінських рішень, а навпаки – генерує новий хаос і підриває довіру до інституцій.

Автори обґрунтовують необхідність розмежування понять «криза управління» та «криза керованості», акцентуючи на тому, що саме некерованість об'єктів управління – внаслідок некомпетентності керівників, дефіциту довіри та відсутності інноваційних підходів – є першопричиною системних збоїв. У статті запропоновано авторське визначення керованості як окремої категорії антикризового менеджменту, що відображає здатність об'єкта управління ефективно реагувати на управлінські впливи для досягнення стратегічних цілей.

Визначено основні характеристики керованості: зворотний зв'язок, норма керованості, організаційна структура, інформаційна прозорість, адаптивність та синергія формальних і неформальних механізмів. Окреслено ключові напрями запровадження інновацій в антикризовому управлінні задля підвищення рівня керованості: гнучкі управлінські структури, контролінг інновацій, цифровізація, розвиток організаційної культури та управління невизначеністю. Висновується, що керованість і інновації утворюють синергетичний тандем, де перша є фундаментом стійкості, а другі – рушієм розвитку організації в кризових умовах.